Лабораторія соціальних досліджень в кінематографі Крістіана Петцольда. Частина друга

Сьогодні я знову хочу розповісти про фільми німецького режисера Крістіана Петцольда.

Для мене німецький кінематограф – це Лабораторія соціальних досліджень, в якій я почуваю себе як риба в воді.9 листопада 1989 року падає Берлінський мур. Я передивилася багато фільмів про ці події, мала екскурсію по Берліну.

Проте стрічка «Барбара» (Barbara) Крістіана Петцольда – це інтелектуальна рефлексія про життя в ізоляції під постійним наглядом Штазі.

Я мала розмову з молодими вченими, які готують дисертації до захисту в Берліні.

Ви знаєте, їм тільки 30 років, а вони доводили, що не таким і поганим було життя в ДДР. Я порадила їм Музей ДДР.

Зараз би додала фільм про лікарку Барбару, яка подала документи на виїзд до ФРН і втратила достойну посаду в клініці «Шаріте».

Я так і не розумію хід думок Барбари, чому вона не втекла з молодою дівчиною Стелою, долею якої жінка опікувалася?

Вона ж розуміла, що лікар Андре пов'язаний зі Штазі, він лікує дружину офіцера, котрий віддав наказ про постійний нагляд за «неблагонадійною лікаркою».

Один із найсильніших та найдраматичніших фільмів Крістіана Петцольда має назву «Фенікс».

Чому Неллі, пройшов крізь всі жахи концтабору та складну пластичну операцію, не їде до Палестини, а шукає свого чоловіка Джонні.

Яка причина цього – помста за зраду чи бажання прояснити причини того, чому вона опинилася в ув'язненні?

Вона вчиться бути співачкою Неллі. Причина – допомога чоловіку заволодіти її спадком та грошима.

Сцени, коли Неллі, яка змінилася до непізнаваності, вчиться бути собою, носити сукні та туфлі на підборах, писати і говорити, наповнені драматизмом.

А спільне виконання пісень в кінці фільму – це кульмінація акторської гри чарівної, талановитої, неперевершеної Ніни Хосс.

Фільм Крістіана Петцольда «Щось краще, ніж смерть» відкриває німецьку кінотрилогію «Драйлебен» (Dreileben).

Що спільного у Йоганесса, котрий отримав грант на подальше навчання та практику в клініці Сполучених Штатів Америки та Анни, яка працює покоївкою в готелі?

Це драматична історія, коли юнак розривається між стабільними стосунками із донькою директора клініки, проте не може забути дивакувату Анну.

Мені здається, що всі герої позбавлені емпатії та не здатні кохати, співчувати та допомагати в біді.

Драматизм останніх сцен фільму посилюється композицією «Cry me a river». Я люблю її у виконанні двох співачок – Елли Фіцжеральд та Джулі Лондон.

Фільми Крістіана Петцольда потужні саме репрезентацією людських взаємин на тлі гострих потрясінь та визначних історичних подій.

Аліна Солнишкіна